В умовах комуністичного експерименту Переход на главную страницу

В умовах комуністичного експерименту

життя, віддалення від проблем, які хвилюють громадськість. Обидва автори утверджували думку про те, що література є самосвідомістю суспільства, через яку воно пізнає свою ідентичність, місце в історії, обирає взірці поведінки. Відповіддю на заклик наблизити літературу до реального життя стали прозові твори письменників старшого покоління, які намагалися представити образ поляків на тлі сучасності: "Імла" Єжи Анджеєвського (1979), "Ще раз весілля" Марка Иоваковського (1981), "Недійсність" Казімєжа Брандиса (1977), "Польський комплекс" Тадеуша Конвіцького. У цих творах віддзеркалювався неспокій, породжений тогочасним становищем поляків. Настрої неспокою підхопили поети т.зв. "нової хвилі" ("покоління 1968 p."), які у своїх творах поставили питання відповідальності творців за формування суспільної свідомості поляків. У поезії виділялися твори Станіслава Бараньчака, які публікувалися переважно за кордоном і підносили проблему відновлення етики міжлюдських взаємин, Ришарда Криніцького і насамперед поета-мораліста Збітнєва Герберта. У 1974 р. вийшла збірка 3. Герберта Пан Когіто (Пан Мислення), що стала закликом до повернення етичних засад людського життя та діяльності. Твори поетів і письменників "нової хвилі" активно друкувалися у виданнях "другого обігу". Поетичні роздуми над моральними проблемами були підсилені літературою "сайєнс фікшн" (science fiction) - науковою фантастикою, в якій задавали тон твори Станіслава Лема ("Каспар", 1976, "Локальна візія", 1982, "Провокація", 1984, "Мир на Землі", 1986, "Темрява і пліснява", 1987). Вони підносили етичні проблеми на тлі світоглядних суперечностей. Література "с-ф" бурхливо розвинулася у 80-ті роки, екстраполюючи тогочасні суперечності в майбутню реальність (Е. Внук-Ліпінський, М. Паровський, А. Кшепковський та ін.). Поворот польської літератури в бік особистості, її етичних та естетичних переживань, експериментів з мовою і стилем творів, який розпочався від середини 70-х років, отримав назву "мистецької революції"'. "Революціонери", до яких належали здебільшого автори "нової хвилі" (А. Загаєвський, Я. Андерман, Я. Джежджон, Р. Шуберт, М. Солтисік та ін.), на перший план ставили "мислячу" незалежну особистість, яка протистоїть громаді та усьому суспільству.

Дискусії навколо призначення літератури затихли після запровадження воєнного стану. Політика неминуче позначилася на творчості поетів і письменників. Незважаючи на заборони і переслідування, чіткий поділ на "офіційних" і "опозиційних" творців, літературний процес отримав могутній імпульс для розвитку й осмислення тогочасної дійсності. Особливо активно друкувалися літератори в опозиційних виданнях "другого обігу" ("Незалежна культура", "Виклик", "Спотканя", "Пульс" та ін.). Найбільш емоційною була реакція на події поетів, які включилися в ідеологічну боротьбу на боці опозиції. Під демократичними гаслами "Солідарності" об'єдналися літератори різних поколінь та орієнтацій. У їх творчості ожили традиції романтизму і боротьби. Вираз цим настроям дав поет Ярослав Марек Римкевич, автор кількох книжок на теми воєнного стану: ■■■■■■■

(....) 3 нашої пролитої в грудні крові,
попелу, що усе вкриває,
Вона про нас марить в труні,
д ивися! Вітчизна твоя вмирає.
("13 грудня". Переклад Л. Зашкільняка)
sym.deutsch-service.ru rge.deutsch-service.ru referatwtd.nugaspb.ru tme.deutsch-service.ru