Тема 10. Державний сектор економіки та особливості управління державною власністю

Господарювання в Україні ґрунтується на економічній багатоманітності, гармонічному співіснуванні державного, колективного та приватного секторів економіки та рівності всіх суб’єктів права власності перед законом. Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки відповідно до концепції управління державним сектором економіки, яку розробляє на основі засад внутрішньої і зовнішньої політики Кабінет Міністрів України і схвалює Верховна Рада України.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, які належать до даного сектора і здійснюють свою діяльність на основі права повного господарського відання або права оперативного управління.

Повноваження суб’єктів управління державним сектором економіки, тобто Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів влади щодо суб’єктів господарювання, визначаються виключно законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб’єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю та управління діяльністю суб’єктів господарювання, за винятком делегування згаданих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених Господарським кодексом України.

Держава здійснює контроль за суб’єктами господарювання державного сектора економіки: у сфері планування — шляхом складання Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, а також інших державних програм з питань економічного і соціального розвитку; у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; у сфері цін і ціноутворення — за додержанням суб’єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги; у сфері монополізму та конкуренції — за додержанням антимонопольного законодавства та законодавства про природні монополії; у сфері земельних відносин — за використанням та охороною земель; водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; у сфері виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю, за протипожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; у сфері споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг тощо.



Суб’єктами господарювання державного сектора економіки є державні підприємства.

Державне підприємство — це підприємство, утворене компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку, засноване на державній або державній та інших формах власності, якщо частка державної власності в ньому перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі здійснення управління діяльністю підприємства на праві власника (володіння контрольним пакетом акцій). Можуть утворюватись також державні господарські об’єднання.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності (основних і оборотних виробничих фондів), як правило, без поділу її на частки і входить до сфери управління цього органу державної влади. Останній є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у загальнодержавній власності або власності Автономної Республіки Крим і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Фірмове найменування державного унітарного підприємства повинно містити вказівку на власника його майна. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

Державні унітарні підприємства поділяються на комерційні і казенні.

Державне унітарне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на засадах комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому майном. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється органом державної влади, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта господарювання. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.

Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які були визнані судом неконституційними або незаконними, підлягають відшкодуванню згаданими органами добровільно або за рішенням суду.

Державне комерційне підприємство може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство — державне акціонерне товариство.

Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні зобов’язання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі постачальників і споживачів. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним особам чи громадянам, окрім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньої згоди органу державної влади, до сфери управління якого воно входить.

Особливим різновидом державного унітарного підприємства є казенні підприємства. Вони створюються у галузях (сферах) народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, в якому визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган державної влади, до сфери управління якого входить створюване підприємство.

Господарський кодекс передбачає право створювати державні акціонерні товариства. Державне господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання). Державні господарські об’єднання формуються переважно як корпорації або концерни, незалежно від назви об’єднання (комбінат, трест тощо).

Державне господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв таке рішення. Підприємства, які утворюють державне або комунальне господарське об’єднання чи господарське об’єднання, зберігають статус юридичної особи, незалежно від організаційної форми об’єднання. На них поширюються положення Господарського кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство, яке входить до складу державного господарського об’єднання, не має права поєднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання, виходити зі складу об’єднання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Управління державним господарським об’єднанням здійснюють його правління і генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з неї органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним господарським об’єднанням визначається законодавством і статутом об’єднання.

Вихід підприємства зі складу державного господарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Припинення об’єднання підприємств відбувається внаслідок його реорганізації в інше об’єднання або ліквідації.

Управління державною власністю – це процес її відтворення, використання та трансформації, що особливо важливо нині для становлення економіки України. Координація взаємодії між суб’єктами державної власності та інших форм власності є найбільш важливою функцією такого управління. Більш повно і точно управління державною власністю можна визначити як систему організаційно-економічних відносин між різними суб’єктами для організації відтворення та використання об’єктів державної власності шляхом застосування організаційно-економічних функцій, форм та методів з метою забезпечення реалізації соціальних та економічних інтересів суспільства та держави. Особливістю такого визначення є комплексність – застосування одночасно цільового, системного, функціонального, відтворювального підходів. В процесі управління державною власністю реалізується система функцій, а саме: прогнозування, планування, організація, мотивація, координація та контроль. При цьому можуть бути використані адміністративні, економічні та інші методи. Серед загальних принципів управління державною власністю, на нашу думку, можна визначити наступні:

1. Необхідність оцінювати результативність діяльності з використанням критеріїв соціальної (витрати на управління співвідносять з благами, що одержить суспільство) та економічної ефективності.

2. Реалізація принципу цільового підходу, що полягає у розробці стратегічних цілей з виокремленням основних та пріоритетних. Стратегічна соціальна мета полягає у створенні матеріальних умов для стійкого відтворення благ, що мають задовольняти соціальні потреби суспільства. Загальна економічна мета – забезпечення стійкості розвитку державного сектору економіки. При реалізації цього принципу необхідно, щоб методи досягнення поставленої мети визначалися по кожному об’єкту власності окремо, безпосередньо залученими менеджерами та затверджувались уповноваженим державним органом, які стимулюються та несуть відповідальність за досягнення запланованого результату.

3. Прогресивна мотивація. В розрізі цього питання необхідно розробити механізм матеріальної зацікавленості в залежності від одержаного результату, шляхом використання науково-обґрунтованої дивідендної політики, прогресивної системи оплати праці, системи соціального забезпечення, захисту, страхування, тощо. Нехтування цим принципом призвело до негативних результатів перших етапів приватизації в країні. На наш погляд, одним із факторів низької соціальної ті економічної ефективності останньої була невірна мотивація: замість орієнтації приватизаторів на досягнення поставленої соціальної та економічної мети, їх заохочували за масовість та миттєвість процесу приватизації.

4. Соціальна та економічна відповідальність суб’єктів управління за стійкість розширеного відтворення власності та ефективність використання її об’єктів. Нині ситуація щодо ефективного використання державної власності погіршилось. Шляхом покращення використання даного принципу на нашу думку може стати відповідальність суб’єктів управління державною власністю за збитки, що заподіяні суспільству та державі некомпетентними діями, бездіяльністю, корупцією та кримінальними махінаціями в процесі управління державною власністю. Концепція соціальної та економічної відповідальності повинна бути реалізована в системі законодавчих актів з включенням в них не декларацій, а детально розробленого механізму відповідальності.

5. Комплексність та системність управління. Цей принцип знаходить своє відображення у взаємозв’язку функцій управління власністю та, загальної мети управління, що має забезпечувати: спрямованість системи елементів управління; єдність дій органів представницької та виконавчої влади, всіх управлінських структур та осіб; в органічному поєднанні економічних та адміністративних методів управління; у використанні узагальнених критеріїв оцінки ефективності управління.

6. Безперервна еволюційна реорганізація. Вона здійснюється за допомогою таких методів управління державною власністю як приватизація, зміна форм державного підприємництва, децентралізація управління, його демократизація.

7. Обов’язковість якісного правового регулювання. Для цього необхідні розробка, прийняття та удосконалення системи законодавчих актів, що створюють правове забезпечення в системі управління.

8. Професіоналізм. Реалізація даного принципу обумовлює конкурсну основу при залученні суб’єктів управління, удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації, виключення корупції при призначенні та оцінці рівня кваліфікації менеджерів.

Наряду з загальними принципами управління держвласністю, які притаманні трансформаційній економіці, необхідно враховувати і специфічні принципи, що відповідають умовам, які склалися в країні на даному етапі економічного і соціального розвитку. До таких принципів, на нашу думку можна віднести: відповідність змісту та методів управління характеру реформ, направленість управління на подолання системної кризи економіки та здійснення її реструктуризації, відповідність організаційних методів управління задачам реалізації промислового, інвестиційного, інноваційного та інших напрямків політики держави.


  • к части второй Гражданского Кодекса Российской Федерации 5 страница
  • Мир философии 12 страница
  • В Волгограде представили макет нового стадиона для ЧМ-2018 5 страница
  • Ультразвук и их воздействие на человека
  • Критерии и выбор проектов. ПРОЕКТИРОВАНИЕ ИЗДЕЛИЙ
  • Теореми Ферма і Ролля, Коші і Лагранжа.
  • С7. Ряд историков утверждают, что политика «оттепели» потерпела крах и не оказала существенного влияния на развитие страны.
  • Приклад врівноваження мережі нівелювання
  • КАЗАҚ БАС СӘЛЕТ-ҚҰРЫЛЫС АКАДЕМИЯСЫ
  • Механічна характеристика АД з КЗ ротором
  • Глава двадцатая. После того как Джоанна повесила трубку, Филдинг, как и следовало ожидать
  • Блок where
  • Тема 4. Культурная обусловленность социальных взаимодействий.
  • Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців
  • Позволь любви найти тебя 13 страница
  • VIII. НАЙВИБАГЛИВІШИЙ З УСІХ
  • Определение. Если каждому натуральному числу n поставлено в соответствие число хn, то говорят, что задана последовательность
  • этап. ГОЛОСОВАНИЕ.
  • Перевод с английского В. Прахта. 29 страница
  • Эго и эгоизм - два лика страха