Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження.

В епоху середньовіччя (V—ХУ ст. н.е.) філософсько-етична концепція політики в Західній Європі витісняється релігійною концепцією. В середні віку панував релігійний світогляд, носієм якого була християнська церква. Він виходив з того, що все суще виникло з волі Бога; зміни ж в суспільстві викликаються Богом для того, щоб покарати або винагородити людей.

Августин Аврелій (354—430 рр.) — єпископ Гиппонській, один з творців християнської політичної теорії. В своєму творі «Про град Божий» він висловив свою політичну доктрину. Августин протиставляє церкву і державу: «град божій» і «град земний». Град земний включає диявольську волю, стає суспільним тираном. Істинна ж держава, на думку Августина, буде реалізована тільки після другого пришестя Христа, коли відбудеться остаточне відділення праведних і грішних. Держава розглядається Августином як частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Тому государі повинні служити своєю владою, як Богу, так і людині.

Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступав Фома Аквінський.

Аквінський Тома (Тома Аквінат 1226 —1274 рр.) — середньовічний мислитель, який значно збагатив релігійну концепцію держави. Тома Аквінський вважав:

· державна влада походить від Бога і тому повинна бути підпорядкована духовній;

· не дивлячись на божественну природу державної влади, її надбання і використання залежить від людей. Отже, сутність влади божественна, але форми її реалізації визначаються самими людьми;

· обурення народу проти влади монарха є смертним гріхом, оскільки є рівнозначним виступу проти Бога;

· світська влада, у свою чергу, повинна наслідувати християнські заповіді і не пригноблювати народ; на противагу скидання тирана є правомірним.

В ХVI—ХVII ст. різноманітні соціально—політичні сили і ідейні рухи послаблюють владу католицької церкви. В результаті реформації церкви держава звільнилася від церковної опіки, а сама церква звільнилася від держави. Звільнившись від філософсько-етичної політичної концепції стародавнього миру і релігійної концепції середньовіччя, політична думка набуває світського характеру. З’являється цивільна концепція політичної думки, відправною точкою якої стає індивід – громадянин.

Макіавеллі Нікколо (1469—1527) — видатний італійський мислитель і політичний діяч. В роботах «Володар» і «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» сформулював предмет і метод політології. Н.Макіавеллі протягом 14 років працював секретарем уряду Італійської республіки і спостерігав політику, що називається, зсередини. Безпосередня участь в політичному житті укріпила його в думці, що політична наука — це наука практична, що служить рішенню життєво важливих задач. Внесок Н. Макіавеллі в політичну науку полягав в наступному:



· він обґрунтував самостійність політичної сфери, її відносну автономність від інших сфер життя суспільства (економіки, культури і т.д.), оскільки політика має власну логіку, зміст якої визначає політична влада. Саме влада у всіх проявах і є предметом політичної науки;

· політична наука повинна осягати істинний стан речей, безпосередньо спостерігаючи за фактами: поведінкою політичних лідерів, мас, їх взаємодією. Метод політичного реалізму, який ввів в політологію Н. Макіавеллі, остаточно звільнив її від релігії;

· він розрізняв поняття «суспільство» і «держава». Державу він розглядав як політичну форму організації суспільства. Форми держави мають тенденцію змінювати одна одну, відображаючи тим самим стан суспільства;

· він сформулював концепцію циклічного розвитку державних форм, в основі якій лежить ідея кругообігу добра і зла. Виділивши шість форм держав, він розглядав три з них як «погані в усіх відношеннях» (тиранія, олігархія і охлократія), а щодо трьох інших писав, що вони «добрі самі по собі» (монархія, аристократія, демократія). За Макіавеллі, монархія зміняється тиранією, тиранія — аристократією, аристократія поступається місцем олігархії, на зміну останній приходить демократія, яка, у свою чергу, переростає в охлократію (влада натовпу). Якнайкращою формою держави Н. Макіавеллі вважав змішану, втіленням якої була для нього помірна республіка, що поєднує достоїнства монархії (сильно об’єднуючий чинник), аристократія (мудрість і добродійне правління) і демократії (свобода і участь народу в управлінні).

· він відокремив політику від моралі, сформулював суперечливий, але вічний принцип «мета виправдовує засоби» (пізніше політику, засновану на культі насильства, назвали «макіавеллізмом»). Політика, на його думку, не повинна ґрунтуватися на моральних принципах, а виходити з доцільності, відповідати досвіду, практиці, конкретній ситуації. Вибір мети залежить від обставин, а не від моралі. Тому мету слід погоджувати із засобами, а засоби — з обставинами і результатами.

Політичні теорії Нового часу.

Однією з фундаментальних політичних ідей Нового часу була версія про договірний характер держави, що прийшов на зміну теорії божественного походження держави.
Теорію «суспільного договору» розвивали англійські мислителі Томас Гоббс (1588—1679 рр.) і Джон Локк (1632—1704 рр.), а також французький філософ Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.), хоча їх інтерпретації значення суспільного договору значно відрізнялися.

Погляди Томаса:

· що в додержавному існуванні людини панували інстинкти, йшла «війна всіх проти всіх»;

· у пошуках виходу з хаосу, для забезпечення громадського порядку індивіди уклали між собою суспільний договір;

· люди відмовилися від частини своїх природних прав, передавши їх у ведення держави;

· в обмін на права громадян держава покликана гарантувати порядок в суспільстві.

Так Томас Гоббс обґрунтовував необхідність абсолютної, єдиної і неподільної влади у формі абсолютної монархії.

Концепція ідеї суспільного договоруродоначальником ліберальної ідеології Дж. Локком:

· оскільки головною цінністю є вільна особа, остільки необхідне обмеження влади держави;

· з цією метою вільні індивіди укладають суспільний договір, основним принципом якого є положення про народний суверенітет: народ — джерело влади, і він укладає договір з правлячою владою. Згідно з угодою головна і єдина функція держави — захист природних і невідчужуваних прав людини: на життя, свободу і власність.

Для того, щоб держава залишалася «нічним сторожем» і не робила замах на права і свободи особи, Дж. Локк висунув ідею поділу влади на законодавчу і виконавчу, при цьому віддаючи пріоритет законодавчій владі, яка на його думку, визначає політику держави. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на його думку, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Дж. Локк був прихильником обмеженої монархії.

Ідею Дж. Локка про розподіл влад і інші проблеми держави активно розробляв французький вчений Шарль Монтеск’є (1689—1755 рр.), який:

· вважав, що природа людини, ії схильність до зловживання владою викликає потребу в розділенні влади на законодавчу, виконавчу і судову. Влада повинна мати свою межу і не загрожувати правам і свободам громадян.

· виділив три типи правління: республіку, монархію і деспотію. Ідеальним типом правління є демократична республіка, але в той період він виявився нездійсненним. В умовах соціальної нерівності добитися політичної і моральної єдності суспільства, прямого правління народу було неможливе;

· більш життєвою вважав аристократичну демократію, при якій правління монарха врівноважується правлінням представників народу.

Теорія розподілу влади — велике досягнення Монтеск’є. Цю ідею спочатку розробляв Аристотель і Цицерон, а потім Аквінат і Локк. Вперше вона знайшла своє втілення в законодавчому акті в період правління Кромвеля. Аналізуючи британську політичну систему, де був створений механізм розподілу влади, Монтеск’є теоретично осмислив його.
Новий час запропонував відмінну від античності теорію демократії, придатну для великих національних держав, які стали виникати в той період. Одним з її творців був французький соціолог і історик Алексин де Токвіль. Виходячи з аналізу політичного досвіду США, він зробив ряд важливих висновків:

· розповсюдження демократії є світовою тенденцією, викликаною затвердженням соціальної рівності і занепадом аристократії; зупинити цей процес неможливо;

· демократія володіє низкою переваг: вона є верховенством більшості; сприяє благополуччю найбільшого числа громадян, забезпечує політичну свободу і широку участь мас в управлінні. Всі ці достоїнства, згідно Токвілю, як найповніше втілилися в американській політичній системі, її установах і Конституції;

· демократії властиві певні недоліки, вона недосконала. Перш за все, демократії загрожує індивідуалізм, проявами якого є егоїзм, політична апатія громадян, їх байдужість до суспільних проблем.

  • Уроки и приказания по теме предлог
  • Тема 9. Правовое положение государства как субъекта международного частного права.
  • ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ АВТОГРЕЙДЕРА ДЗк-251 ВДОСКОНАЛЕННЯМ МЕХАНІЗМУ ПОВОРОТУ ГРЕЙДЕРНОГО ВІДВАЛУ
  • ЛЮБОВЬ К БОГУ
  • Глава 92. • И после этого Енох начал возвещать из книги.
  • На круги своя
  • Зимняя эстафета «Татьянин день», 25 января 2015 г.
  • Група 41-Дз
  • MSCF:f4< t2 ц5( ъж+ ЗФП: a DesktopBackground\DE-olwp1.jpghпЗФП:a DesktopBackground\DE-olwp2.jpg в/ДП:ёa DesktopBackground\DE-olwp3.jpg&#П:Иa 3 страница
  • Тема 1. Введение в информационные технологии. Архитектура персонального компьютера. Программное обеспечение.
  • A) средний прирост за единицу времени
  • Цельного или обезжиренного молока под действием молочной
  • Великая Французская революция.
  • MODE Switch
  • СХЕМА ДЕЙСТВИЙ В СЛУЧАЯХ ОБМОРОКА
  • Глава 92. Идти было тяжело
  • День Париж
  • Методичні вказівки до виконання курсової роботи
  • Сергей АЛЕКСЕЕВ 5 страница
  • Безуспешная борьба за необходимые решения