Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с. 41 страница

Перевагою позову про визнання угоди недійсною є те, що позивачами тут можуть бути як учасники такої угоди, так і інші заінтересовані особи, за винятками, прямо передбаченими законом (наприклад, статті 53, 56 і 57 ЦК). 3 таким позовом можуть також звертатися і акціонери у разі порушення їх права на придбання акцій.

Так, компанія "Р енд Джей..." заявила у Вищому арбітражному суді позов про визнання договору купівлі-продажу, за яким ЗАТ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" продало товариству з обмеженою відповідальністю додатково


випущені акції, недійсним. Компанія "Р енд Джей..." посилалася на те, що вона є засновником і акціонером ЗАТ "БХФЗ", а відтак має переважне право на придбання додатково випущених акцій, які були відчужені сторонній юридичній особі. Рішенням ВАСУ від 14 березня 1996 p. позов було задоволене і, зокрема, зазначено, що акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися серед інших юридичних осіб чи купуватися сторонніми1.

Таким засобом захисту своїх прав можуть скористатися спадкоємці, які звертаються з позовами про визнання недійсним заповіту, у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону і за яким майно заповідалося стороннім особам.

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності. Ці засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно-правове зобов'язання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними правами та обов'язками.

На відміну від речових засобів захисту права власності, які базуються на праві власника вимагати від будь-кого утримуватися від порушення його абсолютного права, зобов'язальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно визначеними учасниками відносних правовідносин, у яких є уповноважена і зобов'язана особи.

Як відомо, усі зобов'язання поділяються на договірні і позадоговірні. Відповідними особливостями характеризуються засоби захисту суб'єктів договірних і позадоговірних зобов'язань.

Так, у договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: а) примусу боржника виконати обов'язок у натурі; б) розірвання договору; в) застосування мір відповідальності; г) застосування інших заходів, передбачених договором або законом (зокрема, статті 234, 263 і 269 ЦК).



Підставами виникнення зобов'язань можуть слугувати заподіяння шкоди (делікт) особі або майну громадянина, заподіяння шкоди організації та придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

' Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - К., 1996. - № 3. - С. 292.


У зобов'язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (статті 440—466 ЦК) визначальну роль у захисті інтересів потерпілих відіграє механізм деліктної відповідальності, для настання якої необхідно, як правило, встановити склад цивільного правопорушення (шкоду, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину).

Деліктна відповідальність настає тоді, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи слугують: відшкодування її в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 453 ЦК).

Як уже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно збереглося у натурі. Тому коли, наприклад, злочинець зіпсував, спожив, відчужив невідомим особам вкрадену річ, власник може захистити порушене право власності лише шляхом звернення з позовом про відшкодування вартості цієї речі відповідно до ст. 440 ЦК України.

Зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав, врегульовані главою 42 ЦК України. Зміст цього зобов'язання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути його цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є цивільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно встановити факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, передбачених законом або договором. Важливою особливістю цього способу захисту є його застосування незалежно від вини зобов'язаної особи.

Під належною правовою підставою розуміють придбання майна за належною угодою, у порядку спадкування, на підставі адміністративного акта та інших підставах, не заборонених законом. Таке зобов'язання виникає у разі, коли відповідна правова підстава була відсутня з самого початку або відпала згодом. Правова підстава, за якою придбано майно, може відпасти, наприклад, у разі визнання угоди, за якою на-бувається майно, судом чи арбітражним судом недійсною (статті 53 і 57 ЦК України); у зв'язку з введенням у дію нової


правової норми, якій надається зворотна сила; у разі скасування вищою інстанцією у порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведено стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між даними сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необгрунтованим придбанням може бути й оплата продукції у більшій сумі, ніж вона коштує.

Відповідно до ст. 471 ЦК України не вважається безпідставно одержаним і не підлягає витребуванню: 1) майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності, якщо таке виконання допускається ст. 82 ЦК України; 3) сплачена зайво або на підставі, ідо згодом відпала, авторська винагорода або винагорода на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, якщо виплату організація провела добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку одержувача. За ст. 1269 проекту ЦК України цей перелік (за винятком п. 3) доповнений ще таким видом: грошові суми та інше майно, надані фізичній особі за відсутності недобросовісності з її боку як засіб для існування (заробітна плата, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, аліменти тощо) і використані набувачем. Цей перелік проекту не є вичерпним.

Щодо безпідставного збереження, то воно має місце у випадках, коли певна особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього, тим самим зберігши їх внаслідок витрат іншої особи. Проект ЦК України (глава 81) цей спосіб захисту називає "безпідставним збагаченням", який включає в себе лише безпідставне набуття майна. Тобто проектом не передбачає безпідставного збереження майна.

Стосовно до розрахунків між сторонами, слід зазначити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі має бути відшкодована його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати усі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна.


Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідставно придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Потрібно також відмежовувати позови з безпідставного збагачення від позовів з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювача, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна — за її відсутності. Другою ознакою є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди. А зобов'язання з безпідставного збагачення не є мірою відповідальності, адже воно не є деліктним.

Стаття 470 ЦК України передбачає ще один із способів повернення безпідставно придбаного майна, а саме — стягнення його в доход держави. Підставою для застосування цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

У юридичній літературі сформульовано такі умови для стягнення безпідставно придбаного майна в доход держави:

— дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави і суспільства;

— вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

— дії не повинні полягати у вчиненні угод. В іншому випадку застосовуються правила, передбачені статтями 49, 50 і 57 ЦК України;

— дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного і кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна'.

У разі стягнення безпідставно придбаного майна в доход держави, на зобов'язану особу, крім обов'язку віддати майно, покладається обов'язок повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з безпідставно придбаного майна. Отже, в доход держави стягуються всі доходи, які особа здобула, використовуючи майно за весь час неправомірного володіння річчю.

' Цивільне право. — Ч. 2. — С. 372.


Розділ IV. Право інтелектуальної власності

Глава 24. Цивільно-правове регулювання відносин, пов'язаних з творчою діяльністю

§ 1. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності

Тенденція соціально-економічного розвитку будь-якої країни на сучасному етапі спрямована передусім на розвиток науки, техніки і культури. Рівень виробництва, економіки в цілому і врешті-решт добробуту людей визначатиметься саме рівнем розвитку зазначених напрямів доцільної людської діяльності. У 21 ст. вони будуть вирішальними і зумовлюватимуть рівень та характер виробництва, яке стане лише способом реалізації досягнень науки, техніки і культури. При цьому саме культура визначатиме характер та напрями науково-технічної діяльності, зумовлюватиме рівень її гуманізації.

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і нарешті добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте через ті чи і ниті


причини рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Він визначається передусім рівнем усвідомлення значення цієї діяльності для розвитку суспільства, створенням для неї сприятливих умов та іншими факторами, які тією чи іншою мірою їй сприяють.

У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини — виробництво, оборона, охорона здоров'я тощо — без належного науково-технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це тісно взаємопов'язані і взаємозалежні процеси. Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий також без добре поставленої системи освіти.

Питанням розвитку усіх видів творчості надає великої уваги нова Конституція України. У ст. 54 вона проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати зазначені результати без згоди їх власника, лише за винятками, встановленими законами.

Країни з високорозвинутою ринковою економікою відзначаються високим рівнем розвитку освіти, науки і культури. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова — це рівень розвитку мистецтва і виробництва, виробничої інфраструктури і матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Саме ці фактори зумовлюють і визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони ж є результатами творчої діяльності людини.

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо.

За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовна творчість і науково-технічна творчість.


У ст. 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 p.' (далі — Закон про авторське право) наведено перелік творів науки, літератури і мистецтва, на які поширюється авторське право. Цей перелік не є вичерпним і в проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права" він вже значно збільшився. Варто зазначити, що поняття "результати духовної творчості", як і саме поняття "духовна творчість", у нашій спеціальній літературі не вживалося. У саме слово "духовність" вкладали лише релігійний зміст. З часом це слово набуло іншого значення і нині духовність слід розуміти як відповідність певного роду діяльності, поведінки, а головне — їхнього змісту загальновизнаним людським цінностям: загальноприйнятим нормам моралі, поведінки, світогляду, світовідчуття тощо.

Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури, мистецтва, науки зумовлюють духовність сучасного суспільства.

Отже, творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, можна вважати духовною творчістю. Вона охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої діяльності гуманітарного характеру.

Так, наприклад, відомий російський балетмейстер Ю. Григорович уклав контракт зі Світовим центром виконавських мистецтв, що утворений у Лондоні і Белфасті. За цим контрактом він стає художнім керівником балету і в його обов'язок входить подати всю програму підготовки, запропонувати Центру "свою інтелектуальну власність".

Отже, у даному разі об'єктом інтелектуальної власності є саме високохудожня виконавська майстерність, так би мовити, художній "почерк" самого Ю. Григоровича.

До результатів науково-технічної творчості належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Це такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати

' Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.


будь-яким способом, що не суперечать закону, в господарській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо.

Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування.

Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю.

Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна група охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами. Підкреслимо, що всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції.

Таким чином, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути — авторське право і право промислової власності. У цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі створенням, використанням та охороною результатів творчої діяльності, багато спільного, але багато й відмінностей.

-Проте останніми роками намітилася тенденція до формування ще однієї — третьої — групи результатів творчої діяльності. Вона відокремлюється від групи промислової власності. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності такі інститути, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування (фірма) та найменування місця походження товару належать до промислової власності. У той же час помітно, що зазначені об'єкти не дуже вписуються в групу промислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням. Знаки для товарів і послуг, фірмове наймену


вання (фірма) та найменування місця походження товарів мають своїм призначенням індивідуалізацію учасників цивільного обігу товарів і послуг. Фірмові найменування (фірма) та найменування місця походження товару індивідуалізують саме учасників цивільного обороту як виробників, так і продавців. У той же час вони індивідуалізують і самі товари чи послуги. Знаки для товарів і послуг мають своїм завданням відрізняти товари і послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших виробників. Водночас вони індивідуалізують і самих виробників.

Тому проект ЦК України результати інтелектуальної діяльності поділяє на три групи: право художньо-літературної власності, право промислової власності і право на засоби індивідуалізації учасників цивільною обороту, товарів і послуг.

Варто підкреслити й те, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості — одна справа створити винахід, інша — знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування. У цілому об'єкти промислової власності мають своїм призначенням підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Засоби індивідуалізації — відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином, значимість об'єктів промислової власності дещо вища.

§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю

Спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських прав і прав промислової власності виступають саме результати творчої діяльності людини. Вони регулюють відносини, які складаються У зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському праві, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем може бути тільки людина. Тобто суб'єктом


творчої діяльності може бути тільки людина або група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте суб'єктами авторських відносин і відносин промислової власності (прав та обов'язків) можуть бути як громадяни, так юридичні особи. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб'єктом прав промислової власності можуть бути підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.

Надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику (консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок тощо) не має творчого характеру і не відповідає поняттю "творчість", тому допомога такого роду не може вважатися творчим співавторством.

Не має творчого характеру і тому не вважається творчістю запозичення, перенесення і використання чужого, нехай навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших.

Спільною рисою духовної і науково-технічної творчої діяльності є те, що кожна діяльність має завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певному матеріальному носієві. Якщо творчий пошук не завершився певним результатом, то немає об'єкта правової охорони — немає що охороняти. Проте слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зра-зок^ опис тощо), а й у встановленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Проте для надання йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований відповідним відомством України як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і їй не надається правова охорона.


Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи малюнок тощо).

Авторське право і право промислової власності єднає також те, що вони діють лише в межах України, тобто мають територіальний характер. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий відповідним відомством України, має силу лише в межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно цей же винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського винахідника, який використовуватиметься у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. 8 Закону про авторське право за громадянами України воно визнається і у тих випадках, коли їхні твори випущені в світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір уперше випущений у світ або перебуває у будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України і в тих випадках, коли твір випущений у світ уперше або перебуває в об'єктивній формі на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права. Питання захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав актуальне й сьогодні. Зазначені права на території інших держав захищаються лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. У решті випадків твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.

Спільним у правовому регулюванні відносин, що пов'язані з творчою діяльністю, є також однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких ре-


зультатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто підкреслити, що право на творчість не обмежене у віці і тому не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка відповідно до ст. 11 ЦК України настає по досягненні громадянином України 18-річного віку. У такому віці він має право вчиняти будь-які правові дії. Для створення твору літератури, мистецтва, промислового зразка чи для винаходу досягнення цього віку не вимагається. Відомо немало творів мистецтва, художньої літератури, досить цінних винаходів, оригінальних технічних пристроїв, авторами яких є діти. Результати їхньої творчої діяльності — об'єкти певних авторських прав і пільг.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються тими самими правами, що й їхні повнолітні колеги. Вони мають право авторства, права на ім'я, на винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промислової власності та інші права та пільги. Розпоряджатися цими правами та пільгами неповнолітні автори можуть тільки в межах, встановлених ЦК України (статті 13 і 14).

Право авторства і право на ім'я виникають як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності, і при цьому незалежно від віку, про що йшлося вище. Кожний творець має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожний автор має право випускати свій твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, аби його витвору було присвоєно його ім'я чи спеціальна назва.

Автор результату творчої діяльності має право на винагороду за наявності підстави для її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є тільки факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується. Використання будь-якого результату творчої діяльності, за загальним правилом, може мати місце лише на підставі договору. Позадоговірне використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством.


У випадках, визначених законодавством, суб'єктом авторських прав і прав промислової власності може стати держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі та іншим юридичним особам.

§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю

У цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім це різні об'єкти відносин. Так, об'єктом авторських відносин є твори у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія.

Об'єкти промислової власності охороняє патентне законом давство. Питання про те, чи всі відносини, що виникають у сфері науково-технічної творчості, регулюються патентним законодавством, не безспірне. Скажімо, Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" 1993 p.1 передбачає правову охорону сортів у формі патенту, хоч новий сорт не можна назвати винаходом, проте це результат тривалого творчого пошуку. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються правоохоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної діяльності і художньо-технічної творчості, досить широке. Воно охоплює відносини зі створення і використання винаходів, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, товарних знаків, корисних моделей, знаків обслуговування, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Цей перелік невичерпний, він постійно поповнюється.

' Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 21. - Ст. 218.


Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової власності чинне законодавство передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до патентного відомства України (або на підприємство, де зроблено раціоналізаторську пропозицію). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція — відповідну кваліфікацію. Після державної реєстрації авторові видається відповідний правоохоронний документ. Без здійснення зазначених операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Права авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору не обмежуються строком. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецтва чи об'єкта промислової .власності залишається таким незалежно від того, коли його створено. Права авторства охороняються вічно.

Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Як і право авторства, воно діє безстрокове. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій і твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно. Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має лише право просити присвоїти своєму витвору своє ім'я чи спеціальну назву.

Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 2 | Нарушение авторских прав

  • Пересечение поверхностей
  • ПОСТАТЕЙНЫЙ КОММЕНТАРИЙ 26 страница
  • Давня історія України.
  • ОПЫТ РАЗРАБОТКИ СТАНДАРТОВ ОБРАЗОВАНИЯ В ЗАРУБЕЖНЫХ СТРАНАХ
  • Анализ эффективности использования основных средств
  • Анкета Голланда
  • ÐÏࡱá> þÿ  º¼ þÿÿÿ¶·¸¹ÔU[1]Ö[1]W ô 13 страница
  • Расчет гидравлических сопротивлений пароводяного тракта котла
  • Женский путь
  • Книга восьмая
  • Тема 6. Психология организационной деятельности
  • – Ты поедешь в Академию Светлейших. 5 страница
  • Социальный паспорт школы
  • Через пять минут после посадки головокружение усилилось. А запашок воды на острове Либерти вызывал у бизнесмена тошноту, как и прохладный ветер, что волновал его волосы.
  • Пантомимические маски
  • Абсолютно целостная личность
  • Эффективность предпринимательской деятельности
  • Мариус: следующий шаг
  • Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть xx века. 65 страница
  • Тема: Імунітет. Види імунітету. Неспеци­фічні фактори протимікробного захисту організму.